Окей, час зізнатись, що я дійсно сумую через таку собі втрату Ж. Тільки постає запитання, а через що саме. Через те, що більше ніхто не пише мені постійно милі й горні речі? Через те, що вся увага тепер не мені й я знаю, що прямо зараз вони з Л. сидять у приваті, як ми на самому початку?
Дурнувата нарцисичність. Але мені подобалось саме таке наше спілкування.
Втім, це з самого початку нечесно по відношенню до Ж., адже все ж він сподівався, що ми з С. розійдемось та можна буде спробувати якісь стосунки. Не дивлячись на мої слова, що цього не станеться. Останній раз він, здається, все ж зрозумів, що з цього нічого не вийде і от переключив закоханність з оленячими оченятами на іншу.
А я тепер не знаю, яку емоцію більше відчуваю: ревнощі, сум, закоханість? Останнє навряд. Це радше "мені подобається, як ти у мене закохався", ніж щось про мої почуття у відповідь. Вже таке було, воно не працює.